СМИ о нас

Олег ПЕТРЕНКО,  Вечірній Київ | 12 січня 2017 року | №1 (19235)

Невеличка кімнатка на ринку «Юність», кілька швейних машинок і помічниця — кравчиня Оля – переселенка з Луганська. А ще експериментальні зразки спортивних курток і костюмів майбутнього українського бренду «Тотальна сила» в тісній шафі. З усім цим киянин Руслан Попов починає відлік свого нового життя.
У 34 роки він довів, що гідний нащадок своїх діда й прадіда – військових, не осоромив батька-«афганця». Позаду в Руслана – сім років армійської служби, війна. У складі 80-ї аеромобільної зупиняв ворога під Перемогою, Кримським, Трьохізбенкою, Станицею Луганською, Григорівкою. Додому прийшов в кінці
2015-го із ранами тіла й душі. Не зламатися допомогли дружина-психолог і… шкільна мрія – створити для українських спортсменів такий одяг, якого ні в кого більше немає.
– Займався спортом, захоплювався футболом. Тоді, в 90-х, нелегко було дістати добротну й красиву спортивну форму. Я прагнув її сам створити, за власним дизайном. Малював ескізи, багато читав про створення світових
брендів, мріяв про власний, – розповідає Руслан.
Повернувшись з фронту, згадав про припорошені пилом старі малюнки, поділився мрією дитинства зі знайомими. І добрі люди підказали куди йти, до кого звертатися. Щоправда, чимало порогів оббив, доки на його бізнес-план звернули увагу в одному з  благодійних проектів ГО «Кримська діаспора»
і фонду «Відродження» для переселенців з Криму і Донбасу та ветеранів АТО.
Руслан виграв грант – обладнання для невеличкого швейного цеху та можливість пройти безкоштовні курси підприємницької справи. Ця перемога надала сил, вступив на економічний факультет університету (спеці-
альність – управління підприємством).
Вже другий місяць працює його маленька швейна майстерня. За спортивний одяг не вторгував поки що ні копійки (тільки готується виставити пропозиції в Інтернеті). А на тканину для майбутнього бренду заробляють
з Олею звичайним ремонтом одягу. Наразі Русланові мрії – про цех бодай на
тридцять «квадратів», про хоча б три-чотири кравчині,  перехід намасовий пошив. Дляцього треба 150 тисяч гривень, які окупляться десь за вісім місяців. Але таких коштів у Руслана поки що немає.
– А до влади, до депутатів не зверталися?
– Я там нікого не знаю. До того ж у Києві – 20 тисяч АТОшників. Якщо кожен щось проситиме, то де його набрати?
– Вам же за законом обіцяно землю, якої в Києвінемає. То візьміть навзамін приміщення для швейного цеху.
– Ви казкар, – сміється Руслан. – Такого не буває. Надію слід покладати лише на власні сили.
Попов вірить в успіх. Підприємець-початківець пропонуватиме незабаром в Інтернеті спортивні костюми по 800-1000 гривень. Це, за його словами, середня ціна між ринком і магазинами. Тканину купує польську – в тієї ж
фірми, послугами якої користуються імениті світові бренди. Матеріал роками не втрачає ні кольору, ні якості. Подібної вітчизняної тканини не знайшов.
Якщо Руслан міцно стане на ноги, то обіцяє допомогтиу бізнесійвоїнам-побратимам. Але й сьогодні своїм прикладом та завзятістю він надихає вчорашніх фронтовиків, спонукає не опускати рук. Навіть, якщо вони, як у Руслана, поранені…

href=»http://vechirniykiev.com.ua/data/archive/pdf/5876700d0b323.pdf»>http://vechirniykiev.com.ua/data/archive/pdf/5876700d0b323.pdf