СМИ о нас

З моменту окупації Криму й частин Донецької та Луганської областей свої домівки полишили майже 1,8 мільйона українців. І це лише офіційні дані. Для когось це було зважене рішення. Інші діяли швидко, змушені обставинами. Але всіх їх об’єднала потреба починати нове життя.

Тепер для них важливо — перестати бути чужими у своїй же країні.

Із 2014 року в Києві існує створена переселенцями громадська організація «Кримська діаспора». Вже другий рік поспіль вона підтримує ініціативу «Новий відлік», котра надає гранти для підтримки малого бізнесу переселенців. За дві хвилі проекту лише в Києві шанс профінансувати власну справу отримали більш ніж три десятки учасників. Не гірша статистика й у Львові, Одесі та Харкові, де також реалізують проект.

Ми зустрілися з переможцями перших двох хвиль «Нового відліку» і подивилися, як просувається їхній новий бізнес…

— Життя крихке. Сьогодні воно є, завтра — нема. Треба його цінувати, — за столом у просторій кімнаті з високою стелею сидить світловолоса жінка. Очі блищать й відкриті так широко, наче намагаються побачити більше, ніж дає кут зору. — Мені 41 рік. До пенсії вже треба готуватися, а в мене, як у 20-річної студентки, нове життя почалося, − сміючись говорить вона.

— Я зайшла й заверещала від страху. На верхній полиці в дівчини на грудях бігав щур. Жінка навпроти намагалася нагодувати кицьку. Та сиділа в неї в торбі. Майже всі їхали з тваринами. Така спека була.

Два роки тому Наталя Понімаскіна, не маючи зворотніх квитків, разом з дітьми сіла на потяг Луганськ — Київ.

Про події літа 2014 року вона розповідає неохоче й пошепки. На окупованій території залишився дім. Рідної землі не хоче полишати мама. Друзі зі спільноти євангельських християн почали переїжджати до Києва. Сьогодні Наталя вже не тішить себе думками про повернення…

…

За темними дверима столичного офісу в одній із промислових багатоповерхівок на лівому березі Дніпра відкривається зовсім інший світ: різнокольорові стіни, вазони з квітами, малюнки на мольбертах, під стелею — паперові журавлики. Посеред кам’яних джунглів столиці виросла невеличка Країна Чудес. Тут навіть є свій Капелюшник. І хоча капелюха він не вбирає, випити чаю пропонує одразу ж.

Усміхнений чоловік без капелюха — Анатолій Засоба. Сьогодні він голова правління громадської організації «Кримська діаспора». Країна Чудес, а точніше IDP-Hub — простір для внутрішньо переміщених осіб, — справа його рук. Яскраве приміщення пасує керівнику — червоні брюки, сорочка в огірки та на довершення образу — червоно-синій метелик у горох. У Криму він мав кілька бізнес-проектів. Один із них — студія свят, згодом розкаже він. Про те, що тут не лише п’ють чай, говорять столи з комп’ютерами та з дюжину зайнятих своєю справою людей.

Кабінету в Анатолія Засоби немає. Ділові питання він вирішує у просторій кімнаті з блакитними стінами, де зазвичай проводять тренінги, майстер-класи і навіть заняття з театральної майстерності. За товариство йому — німий свідок зелений папуга, який поводиться напрочуд тихо і майже не нагадує про свою присутність.

— Я народився в легендарному містечку Інкерман. Усе життя прожив у Севастополі й нікуди не переїжджав, — говорячи про півострів Анатолій Засоба й досі використовує теперішній час. — Моя родина живе в Криму у п’ятому поколінні.

Втім, сьогодні він з дружиною і двома дітьми мешкає у Броварах. Про півострів Анатолію постійно нагадує його майже дворічний син:

— Він народився в Києві. У свідоцтві про народження в нього написано: «Київ», але звати його Марк. Це абревіатура. Ми називаємо його «Мальчик Автономной Республики Крым».

Два роки тому, за день до референдуму 16 березня, родина Засобів поспіхом збирала речі — потяг на Київ вирушав за дві години. Дві валізи на трьох — от і весь багаж. Тоді вони були впевнені, що їдуть на тиждень. Розуміння того, що в столиці вони надовго, прийшло за три дні, 18 березня…

стаття Марії Педоренко

Читати повністю:

http://theukrainians.org/novyy-vidlik/